Введення символів для чисел має величезне значення. Кожному зрозуміло, на скільки легше написати символ, який означає число «п’ять», ніж слова «клас множин, еквівалентних сукупності пальців на руці». Ми так звикли до наших числових символів (цифр), що, говорячи про число «сім», уявляємо саме 7, а не множину семи предметів. Велике число, наприклад 3427, ми уявляємо насамперед як символ цього числа, а не як множину з 3427 предметів.
Історично поняття логарифма розвинулось на основі порівняння арифметичної і геометричної прогресій. Ця ідея зустрічається ще в творі Архімеда «Псамміт» («Про число піщинок»). Вона могла бути зародком майбутньої ідеї логарифма, але пізніше була втрачена. Лише в епоху Відродження вона знову виникає і розвивається в сучасне поняття логарифма.
Натуральні числа, крім основної функції — характеристики кількості предметів, мають ще й іншу функцію — характеристику порядку предметів, розміщених у ряд.
Поняття порядкового числа (перший, другий, і т. д.), яке виникає у зв’язку з цією функцією, тісно переплітається з поняттям кількісного числа (один, два і т. д.). Зокрема, розміщення в ряд деяких предметів і наступне їх перелічування із застосуванням порядкових чисел — спосіб лічби, який застосовувався з давніх-давен (наприклад, якщо останній з перелічуваних предметів буде сьомий, то це й означає, що є сім предметів).
Коли дитина вперше знайомиться з натуральним числами і починає лічити, вона ще не розуміє, що цих чисел безліч. На початковій стадії розвитку математичних понять діти дуже часто запитують, яке число найбільше? Приблизно те саме спостерігалося під час розвитку лічби наших далеких предків.
Натуральний ряд чисел люди довго не уявляли нескінченним, хоч різні народи вже мали назви для дуже великих чисел. Пізніше, коли числовий запас був уже досить великий, деякі вчені подовжували натуральний ряд, виходячи за межі практичних потреб, і наближались до поняття нескінченності. Так, за три століття до н.е. у стародавній Індії вже вільно оперували числами будь якої величини.
Щоб поліпшити методи лічби, раціоналізувати їх, деякі народи почали кілька разів підряд лічити пальці однієї чи двох рук або двох рук і ніг. Легше також лічити зарубки (вузлики, палички, камінці), якщо їх об'єднати в однакові групи, наприклад, по 5, 10, 20 (метод групування). Саме в цьому напрямі в основному розвивалися натуральні числа, що й привело до створення десяткової, п'ятіркової, двадцяткової та інших систем числення.
У наукових і технічних дослідженнях, а також на виробництві досить часто доводиться зустрічатися з дослідами, що повторюються при однакових умовах. Виявляється, що хоч як старанно ми не відновлювали б основний комплекс умов, при яких має відбуватися дослід, проте результати будуть більш або менш відмінні між собою; вони, як кажуть, зазнають випадкового розсіювання. Вимірюватимемо, наприклад, кілька разів спад напруги на певній дільниці електричного кола за допомогою того самого вольтметра. Щоразу ми діставатимемо дещо відмінні значення напруги, бо на результат вимірювання можуть впливати різні випадкові фактори, які важко (а то й неможливо) наперед урахувати. До таких факторів належать коливання окремих частин приладу, зміна температури середовища, його вологості, фізіологічні зміни в органах відчуття дослідника, його настрій і т. д.
З ускладненням соціально-економічних умов життя людини дедалі розвивались і її здібності до абстрактного мислення. Разом з тим поступово втрачався первісний конкретний характер числівників. Слово, яке означало до того і конкретний предмет і числівник, зберігає тепер лише друге значення. Водночас розбіжність, яка існувала при первісному господарстві в найменуваннях числівників, потроху згладжувалась.
Пі-число (число пі) — число, яке дорівнює відношенню довжини кола до його діаметру. Пі-число представляється нескінченним десятковим дробом 3,14159265... Позначенням цього числа грецькою буквою \(\large\pi\) вперше користувався англійський математик У. Джонсон (1706), і воно стало загальноприйнятим після однієї з робіт петербурзького математика Л. Ейлера (1736). Назва та позначення \(\large\pi\) походить від початкової букви грецького слова \(\large\pi \varepsilon \varrho \iota \varphi \acute{\varepsilon} \varrho \varepsilon \iota \alpha\) — периферія, коло.
Наприкінці XVIII ст. німецьким математиком І. Ламбертом і французьким математиком А. Лежандром було доведено, що число пі є ірраціональним, а в 1882 р. німецький математик Ф. Ліндеман довів, що воно не може задовольняти ніякому алгебраїчному рівнянню з цілими коефіцієнтами, тобто є трансцендентним.
З теореми Ліндемана випливає неможливість побудови за допомогою циркуля і лінійки відрізка прямої довжиною, що дорівнює \(\large\pi\); ця теорема остаточно встановлює неможливість розв'язання задачі про квадратуру кола.
Читати далі »
Якщо назва числівника «два» пов'язується в різних народів з різними органами людини і тварин, то дальші назви для чисел виникали у зв'язку з лічбою за допомогою пальців.
У міру того, як лічба ставала потребою, повинні були також з'явитися й перші інструменти, які полегшили б її. Такими першими інструментами, «наочними посібниками», були пальці — спочатку однієї руки, потім двох рук, і, нарешті, також пальці ніг. Пальці первісна людина вважала основним знаряддям лічби, тобто постійним незмінним рядом знаків, з якими під час лічби порівнювався будь-який інший новий ряд перелічуваних предметів. Кисть руки («п'ять») є синонімом і фактичною основою числівника «п'ять» у багатьох народів. Наприклад, малайське «ліма» означає одночасно і «рука», і «п'ять».
Був час, коли людство не мало досить чіткого уявлення про число. Про це свідчать народні перекази, в яких прославляються імена «благодійників», які «відкрили» людству поняття числа. Греки, наприклад, такими благодійниками — винахідниками чисел вважали Паламеда і Прометея.
Звичайно, людей навчили лічити не боги — вони самі поступово, протягом сотень століть, передавали досвід і свої знання з покоління в покоління, розвиваючи і вдосконалюючи мистецтво лічби.